Рейдерству Стоп! Або гроші “на вітер”..

Як не намагалися рейдери перекрутити позовну заяву підприємців що до не законного відчудження їх майна на свою користь, Верховний Суд розставив все по своїм місцям!

Хоча в першій та другій інстанції їм це майже вдалося…

Ось і “герої” які іменем Держави не виконали своїх обов’язків: захищати права громадян.

Суддя Киричук О. А. Господарський суд Полтавської області

Суддя Зубченко І. В. Східний апеляційний господарський суд

А ось команда адвокатів та правозахисників, яка довела, що злочин не породжує Право!

 

Адвокати: Репало Денис та Цокало Тетяна, правозахисники: Ананченко Олег Миколайович (пеша виграна справа в КС), Храбров Євген Петрович та Приходько Артур.

Тож, ось повний текст постанови, в якому вказується що суди двох перших інстанцій не виконали свої обов’язки. Що це? Не прфесіоналізм? Чи інші мотиви?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа №  917/483/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. — головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

за участю секретаря судового засідання – Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача – Репало Д.О.,

відповідача – Козирь Т.О.,

третьої особи без самостійних вимог – не з’явився,

третьої особи із самостійними вимогами – Ананченко О.М., Лещенко О.Ю.,                  Цокало Т.М., Храбров Є.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Голубовича Станіслава Леонідовича, Споживчого кооперативу “Народна кооперація Полтавщини” та Полтавської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 (судді: Зубченко І.В., Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 28.12.2019 (суддя                      Киричук О.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Голубовича Станіслава Леонідовича

до Приватного акціонерного товариства “Полімпекс”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Полтавська міська рада

про усунення перешкод у користуванні майном, скасування свідоцтва та рішень про державну реєстрацію права власності

та за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору – Споживчого кооперативу “Народна кооперація Полтавщини”

до Приватного акціонерного товариства “Полімпекс”

про визнання недійсним та скасування в частині свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

  1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.

1.1. Фізична особа-підприємець Голубович Станіслав Леонідович (далі – ФОП Голубович С.Л., Позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Полімпекс” (далі – ПАТ “Полімпекс”, Відповідач) в якому просив:

– усунути ФОП Голубович С.Л. перешкоди у користуванні майном, а саме: торгівельні контейнери (павільйони) №№ – 221-222, майданчик 3; -19, майданчик 2; – 362, майданчик 4; – 285, майданчик 4; – 310-311, майданчик 4; – 221-222, майданчик 3; – 259, майданчик 4, що знаходяться за адресою “Речовий ринок” м. Полтава, вул. Новий Базар, 9, які чинить ПАТ “Полімпекс”, шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, серія та номер: 5186517, видане 20.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Черненком Д.В., та рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Черненка Д.В. від 20.06.2013 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 3347062 щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на об`єкти по вулиці Новий Базар, 9 у м. Полтава за ПАТ “Полімпекс”;

– скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіної A.B. від 26.06.2013, серія та номер: 3470929 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9;

– скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даценко Л.В. від 27.03.2015, індексний номер рішення: 20343028 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9;

– скасувати рішення реєстратора Полтавської обласної філії державного підприємства “Будинок юстиції” Чухліба Г.О. від 27.12.2017, індексний номер рішення: 38984265 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на об`єкти – торгівельні павільйони, які розміщені на ринку по вул. Новий базар, 9 у м. Полтава, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, у тому числі Позивачу, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на вказаному ринку, придбавали та розміщували торгівельні павільйони (контейнери) за власні кошти. Перешкоди у користуванні майном, на переконання позивача, полягають у відсутності можливості вільного використання та розпорядження таким майном.

1.3. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – Споживчий кооператив “Народна кооперація Полтавщини” (далі – СК “Народна кооперація Полтавщини”) у позовній заяві просить визнати недійсним та скасувати в частині свідоцтво про право власності, серія та номер: 5393981, видане 26.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даценко Лесею Володимирівною про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкти по вул. Новий Базар, 9 у м. Полтава за ПАТ “Полімпекс” шляхом виключення з опису складової частини торгівельних контейнерів (павільйонів) №№221-222 майданчик 3; №19 майданчик 2; №362 майданчик 4; №285 майданчик 4; №№310-311 майданчик 4; №259 майданчик 4; №313 майданчик 4, що знаходяться за адресою “Речовий ринок” м. Полтава, вул. Новий Базар, 9.

1.4. Зазначені вимоги обґрунтовані наявністю у СК “Народна кооперація Полтавщини” права власності на вищезазначені торгівельні контейнери (павільйони) (які були передані до пайового фонду підприємства його членами – Фізичною особою-підприємцем Голубович С.Л. та Фізичною особою-підприємцем Голубович Л.М.), які Відповідач включив до складу власного нерухомого майна та незаконно зареєстрував на нього права власності.

  1. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 у справі №917/483/19, відмовлено у задоволенні позову ФОП Голубовича С.Л. до ПАТ “Полімпекс” в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним та скасування рішень державного реєстратора від 26.06.2013, серія та номер 3470929 та від 27.12.2017, індексний номер 38984265 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна. В іншій частині позов залишено без розгляду. Відмовлено у повному обсязі у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору – Споживчого Кооперативу “Народна кооперація Полтавщини” до Приватного акціонерного товариства “Полімпекс”.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи відсутні докази, як б підтверджували факт вчинення Відповідачем перешкод у користуванні чи розпорядженні рухомим майном Позивача чи Третьої особи, яке є предметом спору. При цьому, суди вказали на відсутність доказів, що торгівельні контейнери (павільйони, кіоски), виготовлення яких було замовлене Позивачем є майном з тими ж самими індивідуальними ознаками, право власності на яке зареєстроване за Відповідачем як складова частина нерухомого майна.

Залишення без розгляду частини позову ФОП Голубовича С.Л. зумовлена клопотанням останнього.

  1. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиції інших учасників справи.

3.1. У касаційній скарзі СК “Народна кооперація Полтавщини” просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що апеляційна інстанція при прийнятті оскаржуваного рішення розглянула справу неповноважним складом суду, необґрунтовано відхилила клопотання про призначення експертизи та прийняла рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до розгляду справи.

3.2. ФОП Голубович С.Л. у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 №916/2791/13 та постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №755/3782/17 (щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України).

3.3. Полтавська міська рада (далі – Рада) просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ФОП Голубовича С.Л. та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору – СК “Народна кооперація Полтавщини” задовольнити у повному обсязі.

Вимоги скарги обґрунтовані відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 66 Господарського кодексу України та частини першої статті 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (усунення перешкод у користуванні майном (тимчасовими спорудами), яке належить на праві власності фізичним особам-підприємцям та включено до складу цілісного майнового комплексу, яке належить на праві власності іншій юридичній особі та виконує функцію торгівельного ринку (базару) шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та рішень державних реєстраторів щодо такого майна).

Також Рада зазначає, що суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів мали можливість та відповідні правові підстави ідентифікувати спірні тимчасові споруди та встановити, що саме вони включені до цілісного майнового комплексу, однак не зробили цього.

3.4. ПАТ “Полімекс” у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій  – без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.

3.5. Пояснення Фізичної особи-підприємця Кривовязька Ігоря Олександровича та його заява про винесення (ухвалення) додаткових рішень не розглядаються, оскільки останній не є учасником справи.

3.6. Додаткові письмові пояснення СК “Народна кооперація Полтавщини” та вимоги, які викладені у останніх не приймаються до уваги, оскільки за своєю суттю є скаргою на дії суду.

3.7. Заявлене клопотання СК “Народна кооперація Полтавщини” про не врахування тому №8 та №11 залишається без задоволення, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії.

3.8. Судова колегія також відмовляє у задоволенні клопотання СК “Народна кооперація Полтавщини” про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарським процесуальним кодексом України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 Господарським процесуальним кодексом України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Верховний Суд, оцінивши доводи заявника, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, заявлені у клопотанні, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.7. Щодо заяви СК “Народна кооперація Полтавщини” про транслювання судового засідання призначеного на 17.12.2020 в мережі Інтернет, судова колегія зазначає, що судове засідання у вищезазначений день не відбулось у зв`язку з перебуванням судді-доповідача на лікарняному з 07.12.2020 до 23.12.2020 включно. При цьому, після визначення дати та часу проведення наступного судового засідання (ухвала Верховного Суду від 24.12.2020) подібних клопотань не заявлялось.

  1. Обставини встановлені судами

4.1. 05.06.2013 ПАТ “Полімекс” через уповноважену особу – Головко Володимира Анатолійовича до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на будівлі, розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9. До заяви додано наступні документи: копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від б/н 21.03.2006; копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 21.07.2010; витяг з протоколу №1 чергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства “Спільне україно-німецьке підприємство “Полімекс” від 23.06.2010; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2013 серія АБ №378918; копія статуту ПАТ “Полімпекс”; копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру Головко В.А.

4.2. 20.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Черненком Д.В. прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності – форма власності: приватна, розмір частки: 1 на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Новий Базар, буд.9, за суб`єктом: ПАТ “Полімпекс”, код ЄДРПОУ: 143674460, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна. Видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 5186517, згідно якого за ПАТ “Полімпекс” зареєстроване право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, адреса об`єкта: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9. Складовими частинами даного об`єкта є: магазин, А-1, 151,1кв.м; вбиральня, Б-1, 53,1кв.м; адміністративний будинок, камера схову, В-2, 530,2кв.м; ворота, №1; огорожа, №2.

4.3. 26.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіною А.В. прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3470929, яким внесено зміни до запису про нерухоме майно за номером 8826353101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Проведено реєстрацію як на складову частину об`єкту нерухомого майна “нежитлові будівлі” по вул. Новий Базар, 9 у м. Полтава на хвіртки №1, 1443, 1448, ворота №2, 1444, 1446, 1450, 1451, 1452, 1453, 1454, 1456, огорожа №1442, 1445, 1447, 1449, 1455; торгові павільйони (переносні) №3-1158, палатки-навіси (переносні) №1159-1440.

4.4. 26.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіною А.В. видано свідоцтво на нерухоме майно індексний номер; 5393981, об’єкт: нежитлові будівлі, розташовані в м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9.

4.5. 16.03.2015 рішенням про державну реєстрацію прав та обтяжень №20014773 державним реєстратором прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі з реєстраційним номером 88262353101, що розташовані по вул. Новий Базар, 9 у м. Полтава за ПАТ “Полімпекс” у відкритому розділі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об’єкт нерухомого майна. Складовими частинами даного об’єкту є: нерухоме майно:            магазин, А-1, 151,1кв.м; вбиральня, Б-1, 52,3кв.м; адміністративний будинок, камера схову, В-2, 523,3кв.м;            складовими частинами об’єкту є: хвіртки №1, 1443, 1448, ворота №2, 1444, 1446, 1450, 1451, 1452, 1453, 1454, 1456, огорожа №1442, 1445, 1447, 1449, 1455; торгові павільйони (переносні) №3-1158, палатки-навіси (переносні) №1159-1440.

4.6. 27.03.2015 реєстраційною службою Полтавського міського управління юстиції внесено зміни до Державного реєстру прав із зазначенням опису змін, а саме доповнення до типу об’єкту нерухомого майна-ринковий комплекс, зміна номерів павільйонів, наметів, замощення.

4.7. 27.12.2017 державним реєстратором Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Чухліб Г.О. прийняте рішення, індексний номер:38984265 про внесення змін щодо об’єкта нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Новий базар, 9 та проведено відповідні реєстраційні дії.

  1. Розгляд справи Верховним Судом

5.1. Ухвалами Верховного Суду від 29.09.2020, від 05.11.2020 та від 09.11.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеними касаційними скаргами та визначено дату проведення судового засідання.

5.2. Ухвалами Верховного Суду від 05.11.2020 та від 03.12.2020 в порядку приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України відкладався розгляд касаційних скарг.

Водночас призначене на 17.12.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Зуєва В.А. на лікарняному з 07.12.2020 до 23.12.2020 включно.

5.3. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 визначено дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.

5.4. Ураховуючи зазначене, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

  1. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування господарським судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

6.3. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.4. Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

6.5. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

6.6. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред’явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

6.7. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

6.8. Так, Позивач та Третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору свої вимоги обґрунтовували тим, що спірні торгівельні контейнери (павільйони) належать їм на праві власності, однак Відповідач включив їх до складу власного нерухомого майна та зареєстрував за собою право власності.

6.9. Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

6.10. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

6.11. Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

6.12. Статтею 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно.

6.13. Крім того, згідно вказаного Закону об’єкти нерухомого майна мають бути капітального типу, а не тимчасовими, що є притаманним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

6.14. Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

6.15. Згідно з частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

6.16. Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності – одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей або не мати такого приміщення.

6.17. У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 №507, міститься визначення терміну “будівля”, їх перелік та класифікація, однак тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

6.18. Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

6.19. Водночас господарські суди попередніх інстанцій вищенаведене не врахували та, вважаючи, що реєстрація права власності за Відповідачем проведена з додержанням вимог чинного законодавства, залишили поза увагою, що торгівельні контейнери (павільйони) відносяться до тимчасових споруд, які за своїми ознаками у розумінні положень статті 181 Цивільного кодексу України є рухомим майном, тоді як реєстрації підлягає право власності тільки на об`єкти нерухомого майна.

6.20. Крім того, констатуючи правомірність дій державного реєстратора, суди не перевірили фактичних обставин у який передбачений законом спосіб Відповідач набув право власності на спірні об’єкти та якими правовстановлюючими документами таке право підтверджується.

6.21. До того ж, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції Позивач, позиція якого підтримана Третьою особою, неодноразово звертав увагу судів на відсутність у Відповідача доказів, які б підтверджували факт набуття у власність спірного майна, яке належить Позивачу, співпадає за адресою та нумерацією із тим, яке зареєстроване на праві власності за Відповідачем.

6.22. Виходячи зі змісту статей 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Отже спірне майно є індивідуально визначеним.

6.23. Суди ж попередніх інстанцій обмежилися формальним підходом до розгляду справи та достеменно не встановили ідентифікуючих ознак спірного майна та його статусу.

6.24. В такий спосіб висновок судів про правомірність здійснення реєстрації права власності за Відповідачем на спірні об`єкти є передчасним.

6.25. Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 “Докази та доказування” Господарського процесуального кодексу України.

6.26. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

6.27. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

6.28. Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

6.29. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування – спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

6.30. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей” (balance of probabilities) або “перевага доказів” (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів” (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt).

6.31. У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі “Brualla Gomez de La Torre v. Spain” від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

6.32. Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

6.33. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

6.34. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.35. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

6.36. Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

6.37. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі “Бендерський проти України” (“BENDERSKIY v. Ukraine”), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

6.38. Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

6.39. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.40. Суд акцентує, що обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів.

6.41. Всебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язками, відносинами і залежностями. Таке з’ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

6.42. З’ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності.

6.43. У пунктах 1 – 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.44. Суд зауважує, що принцип “процесуальної рівності сторін” передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі “DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS”).

6.45. Разом з тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін, що стосуються предмета спору та критеріїв їх оцінки.

6.46. Так, зважаючи на вищезазначений стандарт доказування та положення чинного законодавства, суди не були позбавлені можливості, а також повинні були надати оцінку доводам обох сторін щодо права власності на спірні контейнери (павільйони), урахувавши обмежену територію ринку, наявну схему розміщення павільйонів, у тому числі й попередні договірні відносини між Позивачем, Відповідачем, а також іншими особами, які здійснювали(ють) господарську діяльність з облаштування території ринку.

6.47. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що ті доводи, що наводились Позивачем та Третьою особою при розгляді справи, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду першої та апеляційної інстанцій їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судових рішеннях.

6.48. Частиною першою статті 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

6.49. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

6.50. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов’язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини “Олюджіч проти Хорватії”). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Мала проти України”, “Богатова проти України”).

6.51. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді “заслухані”, тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах “Дюлоранс проти Франції”, “Донадзе проти Грузії”).

6.52. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі “Ван де Гурк проти Нідерландів”).

6.53. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповідіза результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” та у справі “Руїз Матеос проти Іспанії”).

6.54. У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі “Краска проти Швейцарії” вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути “почуті”, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов’язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

6.55. У рішеннях ЄСПЛ у справі “Де Куббер проти Бельгії” та у справі “Кастілло Альгар проти Іспанії” наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як “явну помилку” (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.

6.56. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.57. Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з’ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.58. Не з’ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов’язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п’ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.

  1. Висновки Верховного Суду.

7.1. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення – скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

       8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

  1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Голубовича Станіслава Леонідовича, Споживчого кооперативу “Народна кооперація Полтавщини” та Полтавської міської ради задовольнити частково.
  2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від28.12.2019 у справі №917/483/19 скасувати.
  3. Справу №917/483/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий В. А. Зуєв

 

 

Судді

 

Н. О. Багай

 

 

Т. Б. Дроботова

О. Лещенко

Залишити відповідь